Мапа Шаргородського району
У результаті реформи 1965 року, до складу Шаргородського
району увійшов колишній Джуринський район, який як самостійна територіальна
одиниця (до об'єднання з Жмеринським районом) існував до 1959 року.
Символи Шаргородщини
Символами
Шаргородського району є Прапор та Герб, затверджені рішенням 21 сесії районної
4 скликання від 12 грудня 2005 року № 358.
Герб Шаргородського району
На традиційному
щиті, що символізує захист, мужність, справедливість і мирну працю людей, фоном
є світло-зелений колір – колір полів та лісів.
У верхній частині хрест, як ознака переважної
більшості християнства в районі. За історичним минулим, на гербах нашого краю
зображувалось золоте подільське сонце.
Фрагмент фортечного муру означає історичне
минуле, а дубова гілка – довговічність та міць духу людей нашого краю.
В нижній частині щит перепоясаний
жовто-голубою стрічкою, що символізує державний Прапор України та напис на ній
„ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОН”.
Червоний колір нагадує про мужність і
хоробрість, пролиту кров наших поколінь в боротьбі за свободу і незалежність
нашого краю.
По боках верхньої частини щита виглядає
колосся, як символ достатку, родючості, мирної праці.
Обрамлення – коричневе.
Герб часів Речі Посполитої ,
Герб 1588 року
Герб місту
Шаргород було надано королем Польщі у 1588 році разом із наданням
Магдебурзького права. Герб являв собою овальний щит червоного кольору і містив
зображення святого Флоріана у срібних римських латах. В правій руці він тримав
щит з трьома перехрещеними списами, у лівій — начииня з водою для того, щоб
гасити пожежу.
Новий герб
Герб являє собою
щит іспанської форми. В лазуровому полі зображено святого Флоріана, який гасить
з посудини пожежу. Святий має на собі срібні лати, у правій руці тримає
червоний щит з трьома перехрещеними золотими списами в ньому.
Щит обрамлено
декоративний картушем і увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж.
Прапор
Прапор За основу прапора
району взято прапор Вінницької області затверджений рішенням сесії Обласної Ради
18 липня 1997 року.
Історія м.Шаргорода та
Шаргородського району
Шаргород (першочергово Шарогрудек) – це унікальне місце на
теренах східної Європи, адже тут, на крихітній території і в такій кількості
зосереджено сліди існування різних культур, де реально існував міжконфесійний
та міжнаціональний мир протягом багатьох століть. Такий уклад життя, який
завжди був у Шаргороді – це ідеальна модель для світосистеми...
Межиріччя Мурафи і Мурашки, жалуване у
1383 році литовським князем Вітовтом Василю
Карачевському, у XVI столітті перейшло до
багатія канцлера Яна Замойського.
Королівським універсалом від 26 березня 1579 року король Стефан
Баторій наказав звести тут, на далеких
південно-східних кордонах Речі Посполитої замок-охоронець.
Місце для твердині вибрали вдале: на високому мисі при злитті річок Мурашки і Ковбасної (маю
певні сумніви, що річечка називалася століття тому саме так). Тут
перехрещувалися торгові шляхи з півночі на південь. Хороше місце. Потенційно
вигідне.
 |
| Дім Замойських у замковім комплексі |
 |
 |
| Залишки укріплення Шаргорода |
 |
| Ян Замойський |
Фортеця одержала назву Шаргород -
на честь Флоріана Шарого, засновника дому Замойських, за сумісництвом ще й
католицького святого. Тобто ніяких тобі геометричних асоціацій, як і є якісь
паралелі, то лише з кольоровим: Шарий польською - Сірий. Ян Замойський мав фінанси і можливість запросити для
будівництва високопрофесійних італійських архітекторів - і можливістю цією
скористався. Система фортифікації Шаргорода почала будуватися 28
травня 1585 року відомим архітектором Бернардо
Морандо - автором укріплень польського Замостя.
На гравюрі-панегірику на честь засновника
Шаргорода (1617) замок має п`ять бастіонів. У 1656 році в Шаргороді
побував і залишив про нього спогади відомий турецький мандрівник того часу Евлія
Челебі. Згідно Челебі, шаргородський замок розташовувався
на пагорбі над річкою і мав цитадель з п`ятьма баштами. В арсеналі
укріплення була дальнобійна артилерія.
Магдебурзьке право Шаргород отримав 26
січня 1588 року від польського короля Сигізмунда
III. Та містом поселення назвати було важко:
місцина нехай і вигідна з точки зору торгівлі, але вкрай небезпечна з точки
зору доступності для всіляких зайд, як зі сходу, так і своїх, власних. Замок -
гарно звучить, але... З висоти сусідніх з замком пагорбів, так званих
Мурафської та Могилевської гір, фортеця була як на долоні. Тож чи
дивуватися, що у 1595 році Шаргород зруйнували козаки С.Наливайка, а весь
місцевий гарнізон банально втік? В часи Хмельниччини в Шаргороді було ще кілька
сутичок та битв. В серпні 1648 року фортецю взяли загони полковника М.Кривоноса, у
березні 1649р. козаки все ще тримали Шаргород і навіть спромоглися відбити
штурм польської армії.
За умовами Зборівського миру 1649 року кордон між королівськими землями
і козацькою територією проходив поблизу Шаргорода. На прикордонні часто буває
гаряче. Під час весняного рейду 1651 року польного гетьмана Мартина
Калиновського козаки змушені були відступити. Шаргород знову став польським. А ще через два десятиліття над Поділлям прогуркотло цунамі турецьке нашестя. Як і більшість інших міст краю, в 1672-1699 рр. Шаргород належав до Османської Порти. Кажуть, туркам тут подобалося: вони навіть назвали містечко Кучук-Стамбул (Маленьким Стамбулом). Наприкінці XVII століття між Кам`янцем і Шаргородом ходили торгові каравани. Турки гарячково відновлювали укріплення Кам'янця, а от Шаргороду так не пощастило. Замок занепадав. Після того, як в 1699 р. Брацлавщина знову відійшла до Речі Посполитої, твердиню навіть спробували відбудовувати, хоча ніякої стратегічної цінності вона вже не мала.
 |
| Підземелля Шаргорода |
 |
| Підземелля Шаргорода |
Певні відновлення проводились навіть в
середині XIX століття. Зараз від шаргородського замку лишився мізер: подекуди
можна віднайти мури, зміцнені контрфорсами, а єдина вціліла башта сильно
перебудована і мало вражає.
 |
| Гравюра . Шаргород 19 ст. |
Перша половина XX століття це
боротьба між армією Української Народної Республіки, червоною армією,
інтервентами, насадження комуністичної влади. Єврейська громада Шаргорода під
час громадянської війни декілька разів страждала від погромів.
Після закінчення війни, в середині 1920-х років у місті був створений
єврейський колгосп «Красний Пахарь». 1926 року євреї становили 61% від
загальної кількості населення Шаргорода (2697 особи), але вже в 1930-ті роки
всі синагоги міста були закриті місцевою владою.
Під
час Другої
світової війни територія
південного Поділля була підконтрольна румунам і входила до так званої Трансністрії.
В місті було створене гетто, куди
переселялися євреї Бессарабії, Буковини і Румунії (до семи тисяч євреїв).
Румуни не проводили масових розстрілів. Євреї шаргородського гетто помирали від хвороб та голоду.
1923 року
Шаргород стає районним центром, з населенням 2450 осіб. Довоєнний період
позначився розвитком господарства і промисловості. 22 липня 1941 року
гітлерівці захопили Шаргород і панували тут до 20 березня1944 року,
доки війська 2-го Українського фронту не звільнили містечко. Після війни
Шаргород став відновлювати господарство.
Десь
наприкінці 80-х років минулого століття у Шаргороді проходили зйомки художнього
фільму за твором видатного єврейського письменника Шолома Алейхема «Блукаючі зірки». Перших хвилин 10
фільму знято саме на вуличках містечка. Тоді ще в досить непоганому стані були
старовинні єврейські будинки. А колоритні місцеві жителі, що населяли в
основному нижню частину міста (так зване Старе місто), якнайкраще підходили для
масових зйомок.
Тепер
Шаргород — впорядковане містечко, районний центр Вінниччини.
Наше
місто
Від покоління і до покоління
Добру і дружбі бути між людьми,
Бо в міста нашого міцне коріння.
Не
забуваймо – шаргородці ми.
Згадаймо дні – хай серце в мить озветься!
Як Ян
Замойський, що мав Божий дар,
Пророче мовив: «Тут буде
фортеця.
Зупинимо нападників –
татар!»
Стократ здригалось місто
у двобої
Над краєвидом
збуреним,страшним.
Ну як забути,хто були
герої?
Нечай Данило, Кривоніс
Максим…
Люд зустрічав ще й гетьмана Богдана.
Чимало шляхти й
наших полягло.
Що ж,доля Шаргорода Богом дана:
Якби не місто – й
нас би не було.
Земляче! Друже! Розкажи
онукам –
Хай зазирнуть в минуле аж
на дно:
Колись сподобалося місто
туркам,
Малим Стамбулом звалося
воно.
Юначе! Юнко! Рідні пам’ятайте
В дворі своєму
кожен кущ трави.
Де б завтра не були – не забувайте:
Ви з Шаргорода, шаргородці ви.
Якщо колись вам буде
важко дуже,
Слід би – вперед, а ви мов
птах без крил,
Не
будьте до історії байдужі;
Згадайте, хто ви – і прибуде сил.
О, Незалежність! Скільки жертв у неї!
Який болючий
шлях до світла з тьми!
Тож будьмо гідні нації своєї –
Ми українці! Шаргородці ми!
Іван
Прилуцький.
Шаргородський район.
Дата
утворення квітень 1923 р.
Площа
Загальна земельна площа району 113679га, в т. ч. 86800 га –
сільськогосподарські угіддя, 74922 га – ріллі, 2815 га – багаторічні насадження
(сади, виноградники і т. д.), 1774 га – сінокоси, 7289 га – пасовища, 17633 га
– ліси та лісосмуги, 1097 га земель водного фонду, інші – 8149 га.
НАСЕЛЕННЯ
Чисельність населення району, станом на 01.01.2012 року, становила 59 975 осіб,
в т.ч. міського населення – 6 947 осіб, сільського – 53 028 осіб.
Географічні
дані
Шаргородський
район розташований у південно-західній частині Вінницької області за 90 км від
обласного центру - Вінниці, за 27 км від залізничної станції Ярошенка, за 37 км
від залізничної станції Рахни-Лісові
Ґрунти
переважно сірі й світло-сірі, опідзолені. Клімат помірний.
Через
Шаргородський район протікають невеличкі річки Мурашка, Мурафа, Деребчинка,
Вовчанка.
Шаргородський
район межує з Тиврівським, Тульчинським, Томашпільським, Чернівецьким,
Могилів-Подільським, Муровано-Куриловецьким, Барським та Жмеринським районами.
Історико- культурні пам'ятки Шаргородщини
Костел Святого Флоріана
В центрі
Шаргорода, де тепер парк і пам'ятник загиблим у роки Великої Вітчизняної війни,
знаходилось колись гамірне торжище.
Зелень
ніскільки не сховала історичне минуле головної міської площі, на яку виходили
(фасадами) костьол св. Флоріана, монастир Свято-Миколаївський, ратуша, будинки
багатих купців, лавки.
Сучасний
центр змістився, забудований будинками іншого призначення.
Тож костьол
св. Флоріана сягає своїм корінням у далеку і сиву давнину.
Відкритий у
1595 році, він до сьогоднішнього дня дивує своєю довершеною красою і
досконалістю. Він засвідчує собою триніфну базиліку, побудовану з вапнякового
каменю. На виразному бароковому фасаді хвилеподібні аттики бічних нефів
ритмічно переходять у високий середній аттик, який гармонійно завершується
напівкруглими фронтоном з хрестом.
Інтер’єр
храму має рясне декоративне оздоблення - ліпнину та розписи циліндричного
склепіння, які очевидно поновлені у 1717 р. під час реставрації костьолу. На
пілонах та у бічних нефах з тонованого алебастру виконано в рамах-корталах
чотирнадцять композицій у скульптурній техніці горельєфу (тобто невисокого
рельєфу).Вони ілюструють церковний твір для хору та органа видатного
композитора .Ференца Ліста,
Vіа Cruig "Хресна дорога" - „Чотирнадцять зупинок на страдницькій
дорозі Христа". Вони були привезені в 1905 р. до Шаргорода з Польщі. Ці
стації були куплені за золото, яке пожертвували парафіяни і кс. Добровольський.
Потягом привезли стації до Ярошенки, а з Ярошенки на возах кіньми.
У головному вівтарі костьолу можна побачити
високомистецьке скульптурне
„Розп'яття"
роботи старих італійських майстрів. Тут же у сакристії - портрет Яна
Замойського,
скоріше за все, копії XIX століття з дещо раннього, а може при
життєвого
зображення фундатора храму. У лівому верхньому куті портрету зображено родовий
герб роду - „Єліта". У костьолі до цього часу зберігся напис: „Ян
Замойський, Канцлер і Гетьман Великий Коронний" і дати життя - 1541 - 1605
р.р. У нижній частині полотна на світлій смузі - два рядки латиною: „Ян Сариуш
Замойський, вищий воєначальник і канцлер Коронний, общини Шаргородської року
1595 засновник".
У XX ст. під час встановлення радянської влади у Шаргороді,
як і по всій Україні, було переслідування християн, а особливо католиків. Нова
влада намагалась припинити культову діяльність Католицької церкви, але завдяки
міцній вірі місцевих католиків зробити цього не вдалось.
Шаргородський Свято-Миколаївський чоловічий монастир
Унія зустріла різкий опір православного
населення. В 1726 році в Шаргороді виникло братство зі своєю школою, а згодом,
через вісім років, спалахнуло повстання під керівництвом сотника шаргородських
козаків Верлана. Прийнявши титул полковника, Верлан зібрав під свої прапори
значні сили гайдамак, маючи намір вигнати з краю «іноплемінників» і приєднати
Правобережжя до Росії. Проте, повстання зазнало поразки.
Біля 1782 року новий власник Шаргорода
Йосип Соснівський надав базиліанам для споруди монастиря і школи-бурси
розвалини замка і необхідні засоби. Школа, в якій деколи вчилося до шестисот
учнів, славилася на всьому Правобережжі. Після приєднання краю до Росії
монастир був реформований в православний, а школа - в семінарію, пізніше - в
духовне училище. В 1840-і роки тут вчився чудовий український поет Степан
Васильович Руданський (1834-1873). Яким величезним зарядом життєрадісності і
здорового подільського гумору повинен володіти син бідного сільського священика
села Хомутінці поблизу Вінниці, щоб восьмилітнє перебування в цих жорстких
умовах не тільки не зламало, але і розвинуло прекрасне дарування!
Видатний український письменник Михайло
Коцюбинській (1864 -1913) вчився в Шаргороді в інший час, в 70-ті роки. Саме в
Шаргородській бурсі після прочитання твору юного Михайлика, викладач, входивши
у вчительську, вимовив: «Будемо мати свого літератора». І не помилився. Дещо
пізніше тут же вчився і чудовий український композитор, майстер українського
хорового мистецтва Микола Дмитрович Леонтович (1877-1921), автор класичного
«Щедрика».
Меморіальні дошки на фасаді колишньої
бурси нагадують про славні імена.
В центрі колишнього монастирського
подвір'я, що зайняло верхнє плато межиріччя, височіє видимий зі всіх місць
Шаргорода і навколишніх гір величезний собор Миколи Мірлікійського.
Будівля з чотирьохколонним портиком на
головному фасаді, повернутому, всупереч канону, на південь, а не на захід, була
закладена ще при базилианах, які встигли підняти стіни тільки до перших вікон.
Завершено ж будівництво в 1806 -1818 роках, вже при православ'ї.
Монументальність собору різко
контрастувала з мирською суєтою шаргородских обивателів, проте в кам'яній стіні
з баштами по кутах і триярусною дзвіницею в центрі, проти головного фасаду
собору, зведеними в 1848 році, розміщувалися лавки торговців, що цілком зримо
поєднували святість обителі з суєтою миру цього.
До східного крила собору примикає
двоповерховий корпус келій з живописними крильцями і сходами. Упоперек торця
келій - довга будівля бурси. Архітектура його проста, утилітарна і не
позбавлена деякої витонченості. Примітно, що такі ж портики із спарених колон,
що і при вході в собор, влаштовані і в будівлі бурси і в другому поверсі
корпусу келій, тільки пропорційно зменшені.
Шаргородська синагога
Шаргородська синагога - один з
найчудовіших архітектурних пам'ятників єврейських общин Поділля. Початково
об’єм синагоги, заданий в плані залом для моління, був оточений з північної, західної
і південної сторін одноповерховими прибудовами. Будівля була грунтовно
реконструйована, найімовірніше, на початку XVIII ст., після закінчення
турецького правління. Вона, хоча і понесла істотні втрати, вцілому збереглася,
можливо, завдяки тому, що була за радянських часів пристосоване під
сокоморсовий завод. Одноповерхова прибудова до південного фасаду втрачена, а на
її місці знаходиться сучасна добудова.
На початку XVIII ст. був зведений другий
поверх західної прибудови. В результаті чого дещо змінилися пропорції головного
об'єму будівлі.
Широко розставлені невеликого розміру
лучкові вікна з витонченими профілями відрізняють західний фасад будівлі від
інших, більш монументальних, котрі зберегли прості крупні отвори кінця XVI ст.
На східному фасаді два такі отвори розміщуються по сторонах круглого вікна,
розташованого по центральній осі над арон-кодешем.
Прикрашаюча будівлю висока коронна аттика
одержала, мабуть, тоді ж нову обробку - гребені і кутові башточки. Двохярусному
центральному гребеню аттики західного фасаду, прикрашеному волютами,
відповідало оформлення порталу головного входу, який розташовувався зліва від
центральної осі. Дата «1893» на аттиці, відображена на фотографії 1930 р.,
свідчить про чергову реконструкцію будівлі. Тоді, мабуть, і був прорубаний в
центрі фасаду головний вхід, понині існуючий. В 1930-х роках синагога була
закрита, а будівля реквізована радянською владою. Символом нової епохи стала
п'ятикутна зірка, розміщена в центральній частині аттики західного фасаду, на
місці скрижалей Заповіту, увінчаних зображеннями «Двухглавого Орла» і
шестикутного «Щита Давида».